Читать Вінець Життя

Вінець життя

Від автора

Я не можу знайти слів, щоб висловити всю вдячність, яку я відчуваю до кожного з вас. Люди які були зі мною у всі часи, підтримували мене, коли мені було важко та надихали, коли я був на межі відчаю. Без вашої любові, підтримки та віри в мене, я б ніколи не зміг досягти того, що зараз стоїть перед вами.

Я хочу висловити свою щиру вдячність моїм батькам, які завжди були поруч та підтримували мене у будь-яких починаннях. Без вас я б ніколи не зміг досягти цього.

Я хочу сказати велике спасибі своїм друзям, які були зі мною протягом усіх цих років. Ви завжди вірили у мене та давали мені сили та мотивацію йти далі. Ви були моєю опорою, коли мені було важко, і я ніколи не забуду, що ви робили для мене.

Я сподіваюся, що ця книга стане ще одним кроком у моєму житті, і я дякую вам за все, що ви зробили для мене. Я люблю вас усіх і ніколи не забуду вашу доброту та підтримку. Ця книга – наша спільна праця і досягнення, і я пишаюся тим, що в мене є такі чудові люди в моєму житті.

Шановний читач, вважаю за честь сказати вам декілька слів: “Життя дуже цікава річ, якщо дивитися на нього крізь прозоре скло. Усі події які відбуваються у вашому залежать тільки від вашого сприйняття. Знайшовши ключ до реагування на події в ньому з радістю, ви зрозумієте, що поганого нічого нема. Якщо ви не можете знайти хороше, просто прийміть погане і чекайте на те, що принесе те погане, що прийшло до вас. Все тимчасово і пройде. Нічого вічного не буває. Від того щасливі миті набагато цінніші. Приємного читання.”

Глава 1. Коли пригода постукала в двері.

В один момент, пил, який символізував життя, розсипався. Легкий подих вітру розніс його частки над усім світом.

– Невже, це кінець? – запитав співрозмовник.

– Так, напевно це він..

Постріл…

Тижнем раніше.

Старовинні, дерев'яні двері відчиняються, оголюючи, виснажені часом, вітрини крамниці, які, наче сніжною ковдрою, засипані променями яскравого сонця. Срібні дзвіночки, поблискуючи у променях, навіюють приємні спогади, а я крокую всередину, готовий до нової глави свого життя. Відомий старий Джо, що славився своєю ексцентричністю та рідкими антикварними знахідками, нарешті найняв мене на роботу. Сподіваюсь, я впораюся краще, ніж у школі. Кожна глава мого шкільного життя наштовхувала мене на відчуття того, що я просто не можу впоратися зі своїм життям, з дівчатами мені не щастило зовсім, я не потрапив у місцеву футбольну команду і не грав у бейсбол, не був найрозумнішим, щоб опинитися серед головних геніїв школи, й так само я не перебував у жодній секції, яка могла б віднести мене до якоїсь групи, я був звичайним і нічим не примітним підлітком, який навчався трохи краще двієчників і частіше за все думав про те, що кожен рік у школі приведе мене до того, що я в кінці-кінців залишусь таким же невдахою на все життя. Аж раптом мої роздуми перервав старий.

– Я тут, нагорі! – володар.

Зачинивши двері, я поспішаю до сходів, але ненароком бьюся об стару полицю та ледь не сбиваю статуетку з відполірованого столика. У миті побоююся, що розібью крехкий антиквар, але встигаю швидко схопитися за нього. Піднімаюсь крутими сходами та потрапляю в кімнату з яскраво сяючим вікном. Але там, сидячи в інвалідному візку, чоловік похилого віку без правої ноги привертає мою увагу. Розкуйовджена борода та втомлені, але пронизливі очі, приховують життєвий досвід, а заросше густе, проте доглянуте волосся, видає його неповторний характер. Одягнутий у клітчату сорочку, пошарпані джинсові шорти та фіолетову в'язану шкарпетку, він говорить зі мною хрипким, але твердим у звучанні голосом, наче старий знайомий.