Читать Остап Вишня. Невеселе життя

Шрифт

Интервал

* * *

Присвячується
світлій пам’яті дружини Остапа Вишні —
артистки Варвари Олексіївни Губенко-Маслюченко
і її доньки Марії Михайлівни Євтушенко
Сергій Гальченко

С. Гальченко. Сумний літопис життя великого сміхотворця

Видатний український гуморист ХХ століття Остап Вишня належить до тих письменників, про яких не скажеш, що їхнє життя відображене (хоча б частково) у їхніх творах, тому біографам доводиться вишукувати факти для життєпису серед інших джерел, насамперед, із архівних фондів, які ще донедавна були закритими. Весь довоєнний архів письменника загинув повністю, адже після арешту чоловіка Варвару Олексіївну Губенко-Маслюченко із її десятирічною донечкою Машею каральні органи викинули із власної кооперативної квартири в харківському будинку «Слово». У тих екстремальних умовах жінка подбала про збереження архіву і перевезла його до тітки Юлії Йосипівни Новикової на вул. Пермську, 13.

На жаль, перелякані родичі, очевидно, знищили цей архів одразу ж після виїзду Варвари Олексіївни з Харкова у 1935 р. У 1985-му я як працівник відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР, одержавши від доньки Остапа Вишні Марії Михайлівни Євтушенко повноваження на пошуки архіву, поїхав до Харкова, але вже нічого не знайшов у тому приватному будинку. Спадкоємці Ю. Й. Новикової стверджували, що архів знищено в роки німецької окупації в 1941–1943 рр., у що повірити було важко: невже для окупантів могло бути таким страшним і ненависним ім’я репресованого радянською владою Остапа Вишні?

Власники будинку проговорилися, що в них був навіть бюст письменника Остапа Вишні, але його розбили тоді ж у дні війни і закопали десь у сараї. Я готовий був провести археологічні розкопки, але літній хворий чоловік Микола Новиков згодився віддати мені дві меморіальні речі – різьблену дерев’яну книжкову поличку і настільну лампу, які колись належали Остапу Вишні. Я привіз їх до Києва, де вони тепер експонуються в Національному музеї літератури України. Я фізично не зміг прихопити з собою ще одну поличку і просив забрати її тодішнього керівника Харківського літературного музею Анатолія Перерву.

* * *

Літературна й життєва долі Остапа Вишні тісно взаємозв’язані. Його фейлетони, надруковані 1919–1920 рр. в газетах «Трудова громада» і «Народна воля» під псевдонімом Павла Грунського в Кам’янці-Подільському – тодішній столиці Української Народної Республіки, стали вже в 1920 р. причиною його першого арешту. Але завдяки В. Еллану (Блакитному), який довів деяким членам тодішнього уряду, що ці твори не ворожі до радянської влади, П. М. Губенко стає спочатку перекладачем у газеті «Вісті» й відповідальним секретарем «Селянської правди», а потім і письменником-фейлетоністом Остапом Вишнею.

Для ліквідації неписьменності села «усмішки» Остапа Вишні зробили не менше, ніж лікнепи, а міський житель почав говорити мовою Шевченка, що теж мало неабияке значення для здійснення процесу українізації, яка проводилася у двадцятих роках.

Про величезну популярність творів Остапа Вишні у двадцяті роки написано дуже багато, адже його читали й видавали в республіці найбільшими після Тараса Шевченка тиражами. У 1928 р., наприклад, вийшло близько тридцяти збірників і збірничків його творів переважно в серії дешевої бібліотеки, розрахованої на сільського читача.