⇚ На страницу книги

Читать Подув 2

Шрифт

Интервал

Акварель

Я дарую тобі все!

Бери малюй, що хочеш пензлем,

Як зробиш то воно твоє,

З чого почнеш?

Окей, спочатку все для себе!

Почав бігом із фейсу,

Фігуру, також, не забув,

Вдягнув костюм новенький,

Краватку, туфлі, атрибути,

Годинник, папку і авто,

Звичайно ж в шкірі, з автоматом!

Іще усяких там речей,

Швиденько малювати!

Так стій же! Ну, а іншим що!!!??

Скінчилися вже фарби…

Ти зроби мене щасливим!!

Можеш все забрати!!?

Я не знав, що головне,

Це здоров'я мами й тата!!!

Посмішка й тепло,

Любити і прощати…

От якби мені картину,

Цю назад віддати й перемалювати?

Це нізащо неможливо!!!

Вже зносився пензель,

Висохли всі барви!

Що вляглись на полотно,

З'їв годинник весь пісок,

Здувся весь вітрами!

Вся картина з акварелі,

Ніжна, як метелик,

Так старанно ткана,

Тонким павутинням,

Що й не перепишеш,

Ти ж вже не дитина!

Ти ж кидав каміння,

Час прийшов збирати…

Мов пробігся по алеї,

З тими ліхтарями,

А там на мольберті,

Все життя твоє,

Писане руками,

Ріками й роками!

Хіба пишуть аквареллю,

Грубими мазками?!

Вони люблять воду,

Й лише по одному,

Виглядають гарно!

Не олійні фарби,

Не олійні фарби!

Тут не перепишеш,

Тут не накладають,

Все одне на одне,

Тут завжди прозоро,

Й видно весь фундамент!

Це складний живопис,

Може й не всі знають,

Що ти свій рукопис,

Пишеш аквареллю, ніби як кохають!

І не накладеш ти зверху,

Гуаш шар за шаром,

Все, що намалюєш,

Сам ти допускаєш,

Заслужив ті лаври,

Що в кінці збираєш…

Незвичайна звичайна білявка…

…Так, що тут у нас, перепрошую, хто, о, білявка, симпатична…

Не те, щоб у мене в житті не було білявок (дієслово було – не тотожне слову секс, ну… майже не тотожне, чоловіки, що ж з них хотіти, якщо вони оцінюють жінок, зокрема, і з цієї точки зору), однак, з цього фото, звичайного фото у паспорті, віяло якимись суперечливими, набагато глибшими, як для нашого першого знайомства по фото, цікавими і благородними, водночас, наче елегантним вбранням, хвилями…

…Дещо курносий, напевно, ще залишок з дитячих безтурботних років, правильної форми носик, над яким нависли дивовижно чуттєві, з ледве помітною, чарівною усмішкою очі…

А ти вмієш посміхатись очима…? А вона це робить з притаманною лише їй чудернацькою зворушливістю…

Це вже потім, при нашій першій, ну враховуючи зустріч по фото, вважаймо другій зустрічі, проникливо зазирнувши у її блакитні озерцята, я відчув непомітний для стороннього ока, на той час ще не зовсім мені зрозумілий, невеличкий сум, який вона з такою грайливою легкістю уміло приховувала…

А ти вмієш сумувати очима? Гадаю сумні очі бувають у кожного. Однак, так вправно потаїти ці відчуття від усіх може лише вона…Артистка, що вже є то вже є…

Дещо забігли наперед, вертаємось знову до фото…, що ще такого цікавого я собі запримітив у її, інколи спопеляючому, погляді…Важко сказати вже після того, як я, зненацька, віч-на-віч, зустрівся з ним у життєвих коридорах…

… Дурманячий аромат впевненості та щирості, так й іскрився у тому ж напрямку, куди повертались її кмітливі зіниці, паралельно освітлюючи спантеличених навколишніх веселою, засліплюючою усмішкою… Можливо й тому, досить природньо і вправно, у неї виходило маніпулювати не лише жіночою, але й чоловічою свідомістю…не забереш.

…Якщо деяких чоловіків, через їх безпорадність, можна обізвати маминими синочками, то їм в противагу можна рішуче відповісти – перед нами татова доця… Не знаю, що саме, так вплинуло на її відважність, поєднану з жіночною граційністю, однак, якась неймовірна сила і гострий розум вирізняли її з поміж оточуючих, пересічних жінок, так, що прикметник «дурненька», притаманний зазвичай білявкам, аж ніяк не підходив до пасм її сонячного, доглянутого волосся…, що саме по собі не може не захоплювати.