⇚ На страницу книги

---

А сум розпростовує постіль

І кличе до сну уперті надії.

Не хочу стояти з тими я поспіль,

Хто кривду у серці своєму ліліє.

Заплющує правда веселощам вії

І істини стеле хустину просту.

Бо як досягаєш бажані мрії —

Думками завваж про їх чистоту!

* * *

А я на щастя хотів би

Тебе знайти серед бурі,

Де є твій голос так, ніби

Чайка у неба зажурі.

А ти милуєшся димом,

Що в’є з чужих благовонній,

Щоб зло здавалося пилом,

А мрії – морем півоній.

А я шукаю підтримку,

Хто б міг мене захищати.

Бо я є тиша в затінку,

Вечір на стелі кімнати.

А ти, мов віриш у Бога,

Списки складаєш порушень.

Так є невдала дорога

Творчо-життєвих зрушень.

* * *

Ти мене ображаєш і пилко

Люди дивляться на злісні вчинки,

Серед вулиць є соромно й гірко

Чути вкотре від тебе вказівки.

Сміло брешеш ти в очі тим людям,

Там провини мої не злічити!

Котрим маю довіритись суддям,

Щоб зів’яли омани, мов квіти?

Ти мене ображаєш і небо

Сипле громом зневіру у краще.

Я на мить зневірюсь у себе,

А назавжди – не змусиш нізащо.

Ти мене не питаєш про блага,

Корті хочу в житті своїм мати.

Бо «болить» тобі власна повага,

Добрі статки, розкішні кімнати…

Чим я жити тобі заважаю? —

Просто мрію про кращу Вкраїну!

Може мало тобі є врожаю?

Бог дає усім людям хлібину.

Ти мене ображаєш і вдачу

Знов затьмариш, ламаючи долю.

Я пробачу тебе… Я ПРОБАЧУ!

Тільки нащо доводиш до болю?

* * *

Похвалю щосил —

Тебе задобрю.

Як мені без крил

Пізнати волю?

Поділю цей світ

На сум і правду,

Де мій перший зліт

Ти міняв на зраду.

* * *

Застигла радість на обличчі,

Образ забулись почуття

І я знаходжу в протиріччі

Любов до себе й майбуття.

Не хоче серце болю й кривди,

Що сенс надії змінить в жар,

Стоять тих попелів вже скирти,

А мріявсь шлях по вище хмар.

Зайду у храм – зітру із тиші

Сакральні мрії про дива:

Ми є не кращі і не гірші,

Лиш інших любимо жнива.

В молитвах ніч розгубить злості:

Повз прірву шлях також лежить.

Ми є не ляльки і не гості,

Для рішень маємо лиш мить.

До мрії шлях – не на папері,

Збери той шлях з дрібних зірок.

Біда ввійти не зможе в двері,

Як ти не ступиш хибний крок.

Застигла радість на обличчі,

Образ забулись почуття,

І я знаходжу в протиріччі

Любов до Бога і життя.

* * *

Всі мрії є безкрилі —

Такі між нами битви.

Я програю по силі,

Чи то є час молитви?

Моєї аури небо

Похмурене, як взимку.

Тут пестощів не треба

Чи горами мандрівку…

Так важко засинати,

Вдень хочеться до правди,

Немов весна – в кімнати,

Таємності – до зради.

Ти хочеш руку миру

Як бачать надто люди.

Та я тобі не вірю!

Тож миру в нас не буде.

В моїх долонях віра,

В твоїх долонях зброя.

Що є у Бога міра?

Де той ковчег, що в Ноя?

Ти знаєш тільки силу,

Я вірю в власні мрії…

А раптом хтось із тилу

Мені додасть надії?..

* * *

Бажанням моїм ще не вмієш радіти,

І кроки мої голосні і раптові…

Та ми будем разом, як річка і квіти,

Як втома і радість в ранковому слові…

Ти так всеосяжна у вчинках і мріях.

Я тінню принишкну між крапель дощу,

І буду щасливий в твоїх всіх затіях.

І так неохоче колись відпущу…

Бажанням моїм ще не вмієш радіти,

І в гніві твоєму моя є причетність.

Ми є недоречні, як війни і діти,

Та Богові в милість бува недоречність.

Без перцю

Я хочу блукати

З тобою чи вітром,

Набридли кімнати

З мовчанням і світлом.

Люблю я радіти

Пробудженим містом

Й наповнюють квіти

Життя своє змістом.

Нам треба відвага

Не лиш планувати,

Читать дальше

---