Читать Уголок моего сердца
Звернення до україномовного читача
Я довго вагався перед тим, як прийняти остаточне рішення про те, якою мовою видавати цю книжку – українською чи російською, хоча, здавалося б, яке тут може бути питання – звичайно, українською! Тим більш, що остання стала для мене рідною, і особисто для мене тут проблеми нема – українською мовою я володію в мірі, достатній для того, щоб написати цю книжку саме українською. Кінець кінцем, можна було б замовити переклад фахівцю.
Але не все так просто. Справа в тім, що все моє життя пов’язане з російськомовним оточенням: почалося все з сім’ї, так було в школі, де за виключенням уроків української мови та літератури, викладання всіх предметів велося російською мовою, так було на виробництві, так було в колі друзів і приятелів. Почути українську мову в 40-60-х роках минулого сторіччя в Києві, про які переважно йде мова в книзі, можна було тільки на базарі або в театрі імені Івана Франка. Навіть в кінофільмах студії імені О.Довженка про українське колгоспне село селяни чомусь розмовляли на російській. Так було, і з цим вже нічого не поробиш. Тому люди, про яких я згадую в своїх новелах, незважаючи на те, що багато з них вже давно покинули цей світ, мене б, м’яко кажучи, не зрозуміли, а деякі звинуватили б у кон'юнктурництві, якщо б побачили цю книгу, виданою українською мовою. Повага і любов до цих людей, які зробили багато доброго для мене, не дозволяє мені нехтувати їхньою думкою, хоч вона часто-густо не співпадає з моєю. Ці міркування переважили всі інші, тому книга виходить російською…
Автор
Краткое вступление
Наверное, каждый человек, будь то деревенский житель или горожанин, хранит в своём сердце память о местах, где он провёл самую беззаботную пору жизни – детство и юность. Это даже не малая Родина в виде названия села, посёлка или наоборот, большого города. Это скорее улица, дом, двор лучше и роднее которого, кажется, у тебя ничего не было в жизни. Могу сказать, что я один из тех счастливчиков, у которых всё это было: и улица, и дом, и двор. И хотя я родился очень далеко от Киева – в небольшом городке Горно-Алтайске в Сибири, где прошли первые пять лет жизни, успел вместе с родителями пожить и в белорусском Полоцке, и в древнем Смоленске, настоящим своим родным городом я считаю Киев, где живу уже более шестидесяти лет.
Так случилось, что отца перевели на преподавательскую работу в Киевское суворовское военное училище, и мы всей семьёй появились в Киеве в последний день осени 1947 года. Благодаря родителям, собственному любопытству и друзьям я узнал не только свой двор, но и ближние и дальние его окрестности. Более того, на моих глазах они менялись, по большей части к лучшему. Если сравнить эту глухую окраину, до которой сразу после войны и трамвай не доходил, с тем, что мы видим сейчас, то станет ясно, что эта часть Печерского района столицы Украины претерпела колоссальные перемены именно в послевоенный период.
В последние годы интерес к истории Киева растёт на глазах, о чём свидетельствуют и тиражи книг и фотоальбомов, и сайты в Интернете, и совершенно новое дело – энциклопедия старого Киева на компакт-дисках. Как-то принято считать, что старый Киев, это дореволюционный Киев, в крайнем случае – довоенный. Это, безусловно, так, но надо учесть, что поистине неузнаваемо он изменился именно после Второй мировой войны, и сейчас стариной становится то, что по меркам истории было совсем недавно – каких-то 50–60 лет назад. Но если подойти с другими мерками – длиной человеческой жизни, например? Получится два поколения, а третье подрастает, как на дрожжах! За ним уже и не угнаться.