⇚ На страницу книги

Читать Вигнання в Рай. Роман

Шрифт
Интервал

© Юрій Пересічанський, 2017


ISBN 978-5-4485-8549-4

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Згідно з відомою настановою китайської мудрості народжу- ватись у часи змін – річ не вельми вдячна. Але головний герой роману художник Сергій Богданенко не лише народився, але й ставав людиною якраз у часи змін, та ще й змін щонайсуттєвіших, змін як в особистому житті Сергія, так і в житті його Батьківщини – України, яка перестала бути частиною Радянського Союзу і стала незалежною державою.

Земне коханя до жінки й небесна любов до Бога й Батьківщини – чи можна їх поєднати? В яких стосунках існують Бог і створений ним народ, і чому церква українського народу має бути саме Українською Церквою? Як його досягти, цього омріяного щастя в звичайному земному житті – і щоб це не супречило життю вічному? Ці, та багато інших, не менш суттєвих питань визначають життя Сергія Богданенка. Відповіді на ці питання нам і доведеться шукати разом із Сергієм.

Частина перша

1

«Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я твоє…», – цю, одну з найкоротших, але водночас і одну з найпроникливіших молитов, першонавчителем котрої був сам Ісус Христос, Сергій мимовільно почав промовляти, зупинившись перед новозбудованим храмом Божим, вірніше молитва сама почала промовлятися в душі Сергія, коли перед його очима постала ця новостворена краса. Не занадто велика за розміром, будівля храму була, втім, цілком помірною для стилю козацького бароко, в якому цей храм якраз і був створений – вочевидь, будівничі цього храму прагнули створити не просто прихисток для прихильників якогось абстрактного християнства, а отчий дім для нашого рідного українського православ’я, отчий дім для всіх, хто визнавав своїм батьком Господа Бога, а своєю матір’ю – Україну. І це їм дійсно таки вдалося. Щедро яскріючи в променях травневого ранкового сонця святковістю свіжовифарбуваного тиньку, так вдало поєднаного з урочистою строгістю кладки червоної облицювальної цегли в тих неповторних обрисах краси, що зродилися в час боротьби за волю, і були названі українським козацьким бароко, храм неначе сам собою виріс на цьому пагорбі, народжений плодючою українською землею.

Поставивши долі дві валізи зі своїм нехитрим реманентом та одягом, Сергій довго стояв, вдихаючи на повні груди цілющу лагідь травневого повітря і насолоджуючись казковим видивом собору під акомпанемент веселого птаства. Сергій був досить міцної статури, хоча й доволі струнким молодим чоловіком вище середнього зросту з коротко стриженим густим чорним волоссям і карими очима на чисто виголеному смуглявому обличчі з твердими мужніми рисами, може навіть занадто твердими й занадто мужніми, якщо зважити на професійний статус Сергія, адже був він художником, та ще й не просто художником, а художником, що працював у релігійній царині: Сергій займався реставрацією та розписом храмів, писав ікони. І це була не якась там творча забаганка примхливого художника – отримавши професійну художню освіту, Сергій потім продовжив свої мистецькі пошуки, захопившись осягненням вершин релігійного духу. Він вивчав релігійні тексти, особливості релігійного малярства, жив у монастирях, вивчаючи таємниці іконопису, доки, врешті-решт, не отримав офіційного благословення найвищих церковних властей для розпису храмів та писання ікон. Поринувши з головою в омріяну ним працю, Сергій за досить короткий час став одним з найвідоміших і найдосвідченіших майстрів у цій царині, а на думку декого навіть найкращим майстром церковного малярства.